Веб-версия статьи, напечатанной в "Вiснике Київського лiнгвiстичного унiверситету", Серiя Фiлологiя, Том 4, N 1, 2001. С. 232-238
Тихомирова О. В.
Київський державний лiнгвiстичний унiверситет
Концептуальнi проблеми перекладу творiв Джона Толкiна
Творчiсть видатного англiйського лiнгвiста та письменника, професора Оксфорду Дж.Р.Р.Толкiна - це окрема сторiнка чи навiть цiлий роздiл в iсторiї культури двадцятого столiття. Молодiжний рух "толкiнiстiв", стiйка популярнiсть у масового читача, цiкавiсть з боку фiлологiв, культурологiв та лiтературних критикiв, увага митцiв до "нової мiфологiї", створеної письменником, не тiльки не згасають на зламi столiть, але й набувають все рiзноманiтнiших та непередбачуваних форм. Центральний твiр Толкiна "Володар перснiв" (The Lord of the Rings) був перекладений усiма основними захiдноєвропейськими та багатьма iншими мовами свiту, бiльше того, кожен новий переклад сприймався у вiдповiднiй країнi як визначна подiя, порiвняти яку можна лише з виходом, власне, "Володаря перснiв" в Великiй Британiї у 1954-55 роках. Тiльки у Росiї з часiв перебудови i до кiнця столiття вийшло шiсть перекладiв цього роману, що є безпрецедентною цифрою для лiтературного твору, особливо якщо брати до уваги обсяг роману - блiзько 1500 сторiнок англiйської мовою. Є також декiлька перекладiв росiйською мовою романiв "Хобiт"(1) (The Hobbit) та "Сильмарилiон" (The Silmarillion). Український читач знайомий з творчiстю Толкiна насамперед завдяки цим перекладам, тому що, на превеликий жаль, перекладiв "Володаря перснiв" та "Сильмарилiона" українською мовою ще нема. Роман "Гобiт", що вийшов у 1985 роцi, - єдиний зразок перекладу прози Толкiна українською мовою. Але, можливо, позитивним аспектом запiзнення україномовного дискурсу Середзем'я стане те, що майбутнi перекладачi засвоять попереднiй досвiд своїх сусiдiв i уникнуть тих численних недолiкiв та серйозних концептуальних помилок, що їх мiстять усi згаданi росiйськi переклади. Мета нашої статтi - сприяти цьому, запропонувавши деякi теоретичнi обгрунтування феномену складностi i самобутностi лiнгвiстичної тканини творiв Толкiна та накресливши потенцiйнi шляхи подолання цiєї складностi.
Переклад високохудожнього лiтературного твору нiколи не був легкою справою, але ситуацiя набуває особливої складностi, коли цей твiр мiстить елементи лiнгвiстичної гри. У творах Толкiна, присвячених створеному ним мiфiчному свiтоландшафту Середзем'я, наявнi не тiльки елементи такої гри на рiзних рiвнях, в них можна також виявити прихованi "правила" цiєї гри. Таким чином, переклад цих творiв має бути не чим iншим, як пошуком, виявленням та практичним застосуванням цих правил.
Слiд зауважити, що для успiшного розв'язання цього своєрiдного перекладацького квесту не можливо обмежитися ретельним вивченням лише того твору Толкiна, який перекладається. Правила лiнгвiстичної гри, запропонованої письменником, нерiвномiрно розподiленi по усiх його творах. Але до "канону", абсолютно необхiдного для перекладача Середзем'я, слiд вiднести лiтературнi твори "Хобiт", "Володар перснiв", "Сильмарилiон" та "Незавершенi iсторiї", багатотомну збiрку чернеток письменника "Iсторiя Середзем'я", листи Толкiна своїм прихильникам, розвiдку "Таємний порок", де письменник зiзнається, що усе життя був закоханий у створення мов, та вказiвки щодо перекладу власних назв у "Володарi перснiв" (Guide to the Names in The Lord of the Rings). Надзвичайно корисною для перекладача є також монографiя професора Оксфорду Тома Шиппi "Дорога до Середзем'я", де вiн розкриває чимало лiнгвiстичних таємниць, залишених Толкiном. До того ж, перекладач має бути добре обiзнаним у германському та кельтському середньовiчному епосi та поезiї, а також у традицiях перекладу цього лiтературного пласту мовою, з якою вiн працює, оскiльки саме цей епос був основою та джерелом натхнення Толкiна у його мово- та мiфотворчостi.
Отже, свiт Середзем'я постає перед читачем у виглядi континенту, заселеного декiлькома "расами" (люди, ельфи, гноми, хобiти, енти тощо), кожна з яких має власну культуру. Полiфонiя культур актуалiзується, насамперед, за допомогою полiфонiї мов, що огортають Середзем'я щiльним мереживом топонiмiв та власних назв: "Finrod held the Pass of Sirion, and upon the isle of Tol Sirion in the midst of the river he built a mighty watch-tower, Minas Tirith but after Nargothrond was made he committed that fortress mostly to the keeping of Orodreth his brother" (Tolkien 1994: 142). Ступiнь розробленостi Толкiном того, що вiн називав "номенклатурою" створеного ним свiту, перевищує будь-якi попереднi зразки, i пояснюється це тим, що одним з правил його гри було створення такої ситуацiї, де кожне iм'я чи назва були б не випадковими, а цiлком зрозумiлими i глибоко пов'язаними з мiфоiсторичним дискурсом Середзем'я. Цiкавим пiдтвердженням цього є численнi мапи окремих країн Середзем'я, де автор ретельно позначає набагато бiльше географiчних назв, нiж зустрiчається, власне, у текстi творiв.
Є в творах Толкiна i безпосереднi тексти мовами народiв Середзем'я, переклад яких не обов'язково знаходиться у тому ж самому творi. Про таке застосування мов Т.Шиппi казав: "Tolkien used them [the languages] in an extremely peculiar, idiosyncratic and daring way, which takes no account at all of predictable reader-reaction" (Shippey 1992: 102). Таким чином, у романi "Володар перснiв" зустрiчаємо декiлька таких фрагментiв, причому уважний читач вiдчує, що вони написанi рiзними мовами, а читач-британець, можливо, вхопить в однiй з них кельтський елемент.(2)
Ця особливiсть роману, поруч з багатьма iншими, нелiнгвiстичними особливостями, дає дослiдникам пiдстави говорити про iгрову природу цього твору, як це робить, наприклад, український дослiдник В.Бойнiцький, доводячи тотожнiсть читання "Володаря перснiв" та процесу "гри у Середзем'я" (Бойнiцький 2000). Але будь-яке подiбне дослiдження не може бути повним без розгляду того, як залучається до цiєї гри англiйська мова, адже саме нею, незважаючи на численнi вживання мов Середзем'я, написанi твори Толкiна. Можливо, комусь це здається надто природнiм та не вартим уваги, але тiльки не самому письменниковi, якому "апологiя" використання англiйської мови здавалася навiть важливiшою за пояснення зв'язку створеного ним свiту iз свiтом реальним.
Як вiдомо з iсторiї лiтератури, традицiйнi шляхи введення казкового, утопiчного або будь-якого iншого вторинного свiту - це розповiдь мандрiвника, перемiщення у часi (у минуле чи майбутнє) та сон або видiння; iншими словами, це подорож у просторi, часi або у пiдсвiдомому. З "Iсторiї Середзем'я" ми бачимо, що усi цi три види подорожi використовувалися Толкiном на певному етапi створення Середзем'я. Найпершi мiфи, написанi ще у 1910-1920 роки, мали вигляд розповiдей, що їх почув мореплавець Ерiол на островi Тол Ерессеа. У 30-тi Толкiн працює над легендами про острiв Нуменор, який спiткала доля Атлантиди, i вводить вiн їх за допомогою образу лiнгвiста-дослiдника, що увi снi марить мовами невiдомих йому країн i нарештi разом з сином вiдправляється у подорож, яка водночас є видiнням та мандрiвкою у давноминуле. Розташування Середзем'я у давноминулому нашої планети, але не iсторичному, а мiфологiчному, було одним з головних правил гри письменника, але вiдшукати згадану вище "апологiю" сучасної англiйської мови як мови його творiв вiн спромiгся тiльки у 1930-1940 роки, пiд час роботи над романом "Володар перснiв". У цьому творi ми не знайдемо жодної згадки про зв'язок Середзем'я з первинним свiтом, лише в останньому, шостому, додатку до роману автор пише, що книга є перекладом лiтопису хобiтiв "Червона книга": "In presenting the matter of the Red Book, as a history for people of today to read, the whole of the linguistic setting has been translated as far as possible into terms of our own times. Only the languages alien to the Common Speech have been left in their original form; but these appear mainly in the names of persons and places" (1993 (Vol.3): 522). Ось яку роль знайшов для себе автор: вiн постає перекладачем з мови хобiтiв, а англiйська мова – знаряддям донесення 'as far as possible' усiєї лiнгвiстичної складностi i полiфонiї Середзем'я. Але для того, щоб зрозумiти функцiонування цього перенесення (англiйська мова - мова хобiтiв), треба дослiдити лiнгвiстичну карту Середзем'я.
Отже, хобiти, якi мешкають на пiвнiчному заходi Середзем'я, розмовляють "спiльною говiркою" (Common Speech), яка є модифiкацiєю вестрона (Westron), мови людей. Вестроном розмовляють у бiльшостi королiвств людей Середзем'я, насамперед у Гондорi та Роханi; ним також володiють тiєю чи iншою мiрою iншi раси, чия рiдна мова не спорiднена з вестроном, - ельфи, гноми, орки, енти. Але навiть вестрон, як i будь-яка мова мiжрасового спiлкування, вживається усiма ними по-рiзному, i тому пiд час "перекладу" Толкiн намагався вiдбити цi вiдмiнностi за допомогою рiзних стильових та дiалектичних варiацiй англiйської мови: "Some attempt has been made to represent these varieties by variations in the kind of English used; but the divergence between the pronunciation and idiom of the Shire and the Westron tongue in the mouths of the Elves or of the high men of Gondor was greater than has been shown in this book. Hobbits indeed spoke for the most part a rustic dialect, whereas in Gondor and Rohan a more antique language was used, more formal and more terse." (там само) Найбiльш цiкаво Толкiн "перекладає" мову та власнi назви королiвства звитяжних вершникiв Рохан: вiн надає їм риси давньоанглiйської мови, пояснюючи такий перекладацький вибiр тим, що хобiти, очима та вухами яких ми вiдкриваємо Середзем'я, вiдчували в мовi Рохана щось рiдне i впiзнавали окремi слова. Щоб поглибити цей ефект, Толкiн вводить давньоанглiйськi елементи в деякi власнi назви самих хобiтiв, якi здебiльшого схожi (але, що важливо, не тотожнi) з типовими власними назвами англiйської сiльської мiсцевостi. Можна сказати, що майже кожна з цих назв є маленькою грою у собi, а їх майстерне поєднання у вдалому контекстi часто-густо утворює надзвичайно багатоплановий ефект: "My dear Bagginses and Boffins, he began again; and my dear Tooks and Brandybucks, and Grubbs, and Chubbs, and Burrowses, and Hornblowers, and Bolgers, Bracegirdles, Goodbobies, Brockhouses and Proudfoots. 'ProudFEET!' shouted an elderly hobbit from the back of the pavilion. His name, of course, was Proudfoot, and well merited; his feet were large, exceptionally furry, and both were on the table." (1993 (Vol.1): 50) Таким чином, ретельно продумане вживання англiйської мови у ролi еквiваленту вестрона створює цiлiсне i яскраве мовне полотно, насичене тонкими лiнгвiстичними вiдтiнками, надзвичайно складними для перекладу.
Власнi назви iнших рас, у свою чергу, автор не перекладає, а транслiтерує, пояснюючи це тим, що хобiти не знали цих мов, i їх звучання здавалось їм дивним, причому вони одразу вiдчували рiзницю мiж, наприклад, мовою ельфiв та мовою гномiв, що не є спорiдненими мiж собою. Зрозумiло, що у творах Толкiна є i дiалоги мiж представниками однiєї раси, особливо мiж ельфами. Роман "Сильмарiлiон" взагалi не використовує хобiтiв як еквалайзер(3) мiж сучасним читачем та Середзем'ям, i мова усiх дiйових осiб залишається певною мiрою архаїзованою, високою за стилем i дещо сухою, нiби автор навмисно позбавляє її прикрас, ще раз нагадуючи читачевi, що перед ним саме переклад з вишуканих та милозвучних ельфiйських мов, поряд з якими англiйська мова багато у чому програє. Цей ефект поглиблюється за допомогою лiнгвiстичного контрасту - введення у текст окремих фраз та деколи цiлих текстiв ельфiйськими мовами. Як ми дiзнаємося з "Iсторiї Середзем'я", окремою мовою розмовляли навiть валар, тобто боги, що мешкали у Валiнорi, країнi на чудесному островi, з яким пов'язано багато подiй "Сильмарiлiона" та кiнцiвка "Володаря перснiв". Таким чином, додатковою складовою лiнгвiстичної гри на сторiнках творiв Толкiна є така пропорцiя вигаданої та реальної мови, що створює ефект загальної "iншомовностi", "неанглiйскостi" цих творiв. Це i є остаточний варiант "введення" вторинного свiту, на якому зупинився автор, додавши цим до трьох класичних подорожей-засобiв (у просторi, часi, пiдсвiдомому) четвертий тип - лiнгвiстичну подорож.
З наведених вище аргументiв можна зробити висновок, що першим кроком перекладача має бути концептуальне рiшення щодо мiсця мови перекладу в цiй складнiй парадигмi. Iншими словами, вiн має вирiшити, чи продовжуватиме вiн гру Толкiна i вдаватиме, що перекладає з вестрона, чи сприйме творчiсть письменника в межах суто англiйської лiтератури та перекладатиме саме з англiйської. Перший пiдхiд передбачає екстенсивне використання найрiзноманiтнiших пластiв мови перекладу, творче застосування її лексем пiд час перекладу топографiї та прiзвищ хобiтiв, залучання архаїчної мови та стилю для Рохана та Гондора тощо. Другий пiдхiд зобов'язує перекладача надавати перевагу транслiтерацiї та розширеним коментарям до тексту. (Але цiлком очевидно, що мови, не спорiдненi з вестроном/англiйською мовою, треба транслiтерувати у будь-якому випадку, причому система транслiтерацiї має бути послiдовною i розробленою не на базi англiйської мови, а за допомогою залишених Толкiном вiдомостей про фонетичний склад самих цих мов.)
Зразком першого пiдходу можна назвати популярний переклад "Володаря перснiв" Муравйова та Кистяковського (1983 р.), про перший том якого росiйський дослiдник В. Кантор писав: "Однако оказалось, что трудности эти преодолимы: переводчики создали полноценную русскоязычную книгу, не рабски копируя оригинал, а найдя русские эквиваленты, которые, сохраняя дух подлинника, сделали книгу явлением в известном смысле отечественной литературы, каковым всегда и бывали настоящие переводы мировой классики." (Кантор 1983) Муравйов та Кистяковський досить смiливо iнтерпретували "неанглiйскiсть" "Володаря перснiв": вони побачили в цьому своєрiдний дозвiл наповнити його натомiсть "росiйськiстю", причому на всiх лiнгвiстичних рiвнях, не обмежуючись лише власними назвами. Перекладачi навмисно наповнили текст лексикою, що додала йому присмак "билинностi", тобто слов'янського героїчного епосу, (витязi, царевна, царевич, Светозар, Всеславур, Раздол, Гнилоуст, Жихарь), максимально наблизили мову хобiтiв до простонародної росiйської ("ты прямо загляденье", "ишь ты", "что теперь делать-то?"), оздобили текст чисельними суто росiйськими прислiв'ями та iдiомами ("коса ниже пояса", "на ночь глядя", "уговор дороже денег"). Але, на нашу думку, перекладачам не вдалося зберегти "дух оригiналу" саме через надмiрне захоплення такими елементами та непослiдовним їх використанням, що дає змогу назвати цей переклад вiльним ("...and went very red" - "и покраснел как маков цвет", "Well, you've wasted a year, so why wait longer?" - "Да уж, говорит, год с лишним прошлялся, пора бы и за ум взяться").
Проте важливим здобутком цього перекладу була "постановка питання" про можливiсть продовження лiнгвiстичної гри Толкiна на основi мови перекладу та спроба її теоретичного обгрунтування. В передмовi Муравйова говориться зокрема про казковi корнi образу хобiтiв, в яких автор бачить дещо середнє мiж людиною та кроликом (homo + rabbit), що, в свою чергу, пояснює такi його переклади, як Brandybuck - Брендизайк, Crickhollow – Кроличья Балка, Cotton - Кроттон, Took - Крол та iншi. Хибнiсть тези про походження хобiтiв вiд кроликiв доводив ще сам Толкiн, але цiннiсть пiдходу Муравйова полягає в тому, що вiн усвiдомлював необхiднiсть пошуку глибинних закономiрностей Середзем'я на рiвнi лiнгвiстики та мiфологiї. Наступнi переклади Толкiна росiйською мовою наочно демонструють рiзнi шляхи, що їх обрали перекладачi для здiйснення цього пошуку. Цiлком слушною є думка Н.Семенової, авторки грунтовного дослiдження про цi переклади, про концептуальну спрямованiсть цього пошуку: "Мы позволим себе предположить, что само наличие большого числа переводов одного произведения связано не столько с художественными недостатками предыдущих, сколько с желанием переводчика сообщить читателю свое, более правильное и точное понимание замысла автора. Изменения, внесенные переводчиками, более или менее последовательны и согласуются с тем, как каждый из них оценивает эпопею Толкина." (Семенова 1998: 2)
Дослiдники, що займалися теоретичним дослiдженням питань перекладу Толкiна росiйською мовою (Н.Семенова, С. Смирнов, О. Киякин, О. Мартинов), провели грунтовнi аналiзи усiх iснуючих перекладiв, i, узагальнюючи цей досвiд, можна зробити висновок, що головними вадами перекладiв цих є, по-перше, непослiдовнiсть у застосуваннi того чи iншого пiдходу та, по-друге, концептуальна упередженiсть, пiд якою ми маємо на увазi надання переваги власному баченню Середзем'я за рахунок авторського тексту, що призвело до численних розходжень, скорочень чи навiть доповнень до оригiнального тексту. Яскравим прикладом цього є переклад Каррiка та Каменкович, який через розширений культурологiчний коментар та вiдсутнiсть скорочень iнколи називають "академiчним", але характерною рисою цього перекладу є акцентуацiя релiгiйностi твору, який перекладачi сприйняли як богословський трактат, причому, як доводить Н. Семенова, ця акцентуацiя впроваджена у текст досить штучними засобами (Семенова 1998: 19).
Цей переклад можна також вважати прикладом другого з описаних вище пiдходiв, тобто без продовження гри "переклад з вестрона", чи навiть прикладом змiшаного пiдходу, оскiльки частина власних назв в ньому транслiтерована, а частина - перекладена (Baggins - Бэггинс, Rivendell - Ривенделл, Bracegirdle - Перестегинс, Butterbur - Подсолнух). Перекладачi пояснюють це тим, що вони намагалися додержуватися вказiвок самого Толкiна, розробленими пiсля того, як письменник ознайомився з перекладами "Володаря перснiв" голландською та шведською мовами, якими вiн, до речi, був дуже незадоволений (Letters 1995: 250). Цi вказiвки мають вигляд перелiку власних назв, переважно хобiтських, з поясненням їх значення та етимологiї, i розробленi вони були з метою полегшити перекладачам пошук повноцiнних еквiвалентiв у власнiй мовi; тi ж назви, що не увiйшли до цього списку, автор наполегливо рекомендував залишати без змiн. Безумовно, цi вказiвки є неоцiненною допомогою перекладачевi, але, на жаль, Каменкович i Каррiк навiть їх використовували непослiдовно, залишаючи у транслiтерацiї бiльше назв, нiж рекомендував Толкiн. Змiшаний пiдхiд, який неодмiнно нав'язується у цьому випадку, призвiв до втручання у лiнгвiстичну полiфонiю Середзем'я одного зайвого голосу, що, на нашу думку, порушило вихiдну пропорцiю у спiввiдношеннi мов i, таким чином, зменшило загальний ефект.
З iншого боку, питання про безумовне використання цих вказiвок також є спiрним, оскiльки Толкiн створював їх лише для "Володаря перснiв", а мiфологiя Середзем'я, як вже неодноразово пiдкреслювалося, включає набагато бiльше матерiалу. Проте питання iнтертекстуальностi ми розглянемо трохи пiзнiше, а зараз ми наведемо деякi iншi зауваження щодо цих вказiвок. Один з аргументiв проти повного слiдування ним висунув О. Мартинов (Мартинов 1999: 58), який пiдкреслив їхню орiєнтацiю на германськi мови, де знайти вiдповiдники англiйським лексемам, особливо архаїчним, значно легше, нiж, наприклад, у слов'янських; а тi слова, що Толкiн пропонував транслiтерувати, в свою чергу, у бiльшостi випадкiв є досить прозорими для носiїв германських мов чи принаймнi звучать "рiдно" (native). На нашу думку, питання про збереження пiвнiчноєвропейської мiфологiчної атмосфери у творах Толкiна на грунтi слов'янських мов заслуговує на окреме дослiдження, особливо при застосуваннi пiдходу-гри, але ми спробуємо визначити його головнi умови. По-перше, це запобiгання надмiрної "слов'янiзацiї" дискурсу Середзем'я (наприклад, уникання таких перекладiв, як Midsummer eve - Купала в "Гобiтi"). По-друге, це дбайливе ставлення до зазначеної вище мовної пропорцiї, наприклад, вiдокремленiсть топонiмiї Рохана вiд вестрона/мови оригiналу за допомогою давньоанглiйських лексем дає змогу залишити їх у транслiтерацiї, оскiльки загальна пропорцiя вiд цього не порушується.
Останнє важливе питання перекладу творiв Толкiна – це iнтертекстуальний зв'язок мiж ними, специфiка якого продиктована характером самого свiтоландшафта, створеного письменником. Невипадково ми наголошуємо у цiй статтi на перекладi дискурсу Середзем'я, а не окремих творiв про нього. Подiбно до iсторично сформованих мiфологiй, вiдомих нам у множинних iнтерпретацiях та текстах, нова мiфологiя Толкiна поєднує у собi внутрiшню цiлiснiсть iз численними iнтертекстуальними протирiччями, що має бути вiдбите у перекладi. Дуже показовою є ситуацiя, у якiй опинилися перекладачi мiжнародного творчого об'єднання ТТТ (Tolkien Text Translation), якi зараз працюють над перекладом "Iсторiї Середзем'я" росiйською мовою. Одразу у першому томi вони зiткнулися з вживанням поруч двох таких лексем як dwarves(4) та gnomes, обидвi з яких мають у схiднослов'янських мовах переклад "гноми", причому у контекстi Середзем'я вони мали абсолютно рiзне значення. Грунтовне дослiдження, що його нещодавно здiйснила редактор ТТТ С. Таскаєва, виявило, що традицiя перекладу dwarves - гноми усталилася досить недавно, проте у класичних перекладах Старшої Едди, "Смертi Артура" тощо, використовувалися варiант dwarfs - карли, який вона i запропонувала ввести в дискурс Середзем'я (Таскаєва, Винoxoдов 2001: 7). Зрозумiло, що така пропозицiя викликає незадоволення численних прихильникiв Толкiна та жанру фентезi взагалi, де пiд впливом Толкiна раса гномiв набула значного поширення, але питання про прiоритетнiсть тiєї чи iншої традицiї має, на нашу думку, все ж таки вирiшуватися не вiдокремлено вiд мiфологiчної спадщини минулого та з усвiдомленням глибинного зв'язку сучасної мiфотворчостi, зокрема фентезi, з цiєю спадщиною.
Таким чином, на майбутнього перекладача творiв Толкiна українською мовою очiкує грандiозне завдання лiнгвiстичної подорожi до Середзем'я з метою виявлення тих закономiрностей iснування цього свiтоландшафту, якi допоможуть йому забезпечити можливiсть такої подорожi для українського читача. Автор статтi виражає щиру надiю на те, що така подiя незабаром вiдбудеться, i українська мова долучиться до однiєї з найцiкавiших лiнгвiстичних iгор в iсторiї людства.
Лiтература
- Бойнiцький В. (2000) Створений свiт роману Дж. Р. Р. Толкiєна "Володар Кiлець" як iгровий феномен // Вiсник. Iноземна фiлологiя. Випуск 29. - Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка. – С. 51-53.
- Кантор В. (1983). Мир сказочный и реальный //Литературное обозрение. М. - N3. - С.64-66.
- Мартинов О. (1999) Некоторые проблемы перевода литературных работ Дж. Р. Р. Толкина на русский язык. - http://ttt.by.ru/his/hs_main.shtml
- Семенова Н. (1998). "Властелин Колец" в зеркале русских переводов. - http://www.kulichki.com/tolkien/arhiv/ugolok/semenova.shtml
- Таскаева С., Винoxoдов Д. (2001). О карлах и гномах: К вопросу о переводческих традициях.//Палантир. СПб. - N 24. - С. 3-10.
- Shippey T. (1992). The Road to Middle-earth. - L. Grafton. The Letters of J R R Tolkien. (1995). - L. HarperCollinsPublishers.
Джерела iлюстративного матерiалу
- Толкин Дж. (1994). Властелин Колец. - Пер. с англ. Каменкович М. и Каррика В. - СПб.: Терра - Азбука.
- Толкиен Дж. (1993). Властелин колец. - Пер. с англ. Муравьева В. - Новосибирск: Новосибирское книжное издательство.
- Толкiн Дж. (1985). Гобiт. - Пер. з англ. Мокровольського А. - К.: Веселка.
- Tolkien J. (1993). The Lord of the Rings. - L.: HarperCollinsPublishers.
- Tolkien J. (1992). The Hobbit. - L.: HarperCollinsPublishers.
- Tolkien J. (1994). The Silmarillion. - L.: HarperCollinsPublishers.
Примiтки
(1) Автор статтi свiдомо транслiтерує англiйське hobbit як хобiт, а не гобiт, оскiльки сполука ho- часто передається як хо - хокей, хол, хобi.
(2) Синдарин, одна з мов, створених Толкiном, має декiлька спiльних рис з валiйською мовою.
(3) Концецiю "хобiт як еквалайзер" запропонував Т. Шиппi у "Дорозi до Середзем'я" (Shippey 1992: 71).
(4) Написання множини dwarves замiсть словарного варiанта dwarfs Толкiн ввiв навмисно (Letters 1995: 23).